Кілька думок з інтерв’ю К. M. Вігано від 13.08.2024

Дивіться це відео також на: https://vkpatriarhat.org/kilka-dumok-vigano/

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

Архиєпископ Карло Марія Вігано пояснює, чим є і чим не є схизма:
«Схизма – це гріх проти єдності Церкви. Це відбувається, коли охрещена особа відмовляється підкорятися владі Римського Папи і залишатися в спільноті віри і любові Католицької Церкви.
Але що станеться, якщо на престолі Петра, замість папи, який захищає і керує Церквою, сидить узурпатор, який її систематично руйнує і який був обраний шляхом обману і призначений мафією з Санкт-Галлена саме для цієї мети? Католицька Церква в даний час окупована чужорідним тілом, яке накладається на неї та затьмарює її, подібно до затемнення: це чужорідне тіло є не Церквою, а антицерквою лжепророка, і тому неможливо бути в єдності з нею».
Архиєпископ вказує на позицію сучасних католиків, які стали заручниками апостата Бергольйо. Після видання декларації «Fiducia supplicans» вони опинилися в синодальній підробці Католицької Церкви, яка проповідує содомське антиєвангеліє:
«Католики належать до Католицької Церкви, а не до її соборної та синодальної підробки, головою якої є Бергольйо. Це якраз Бергольйо перебуває у стані схизми з Церквою, папою якої себе видає, хоча як єретик і схизматик він не має і не може використовувати будь-яку владу чи вимагати послуху».
Архиєпископ Вігано говорить про зловживання церковних судів:
«Ще раз наголошую, щодо зловживань судовою владою в політичних цілях, які ми спостерігаємо в цивільній сфері, особливо в Сполучених Штатах Америки, то такі самі механізми діють і в церковній сфері через цілеспрямовані та нібито канонічні санкції».
Архиєпископ вказує на прецедентне і водночас недійсне покарання, яким Бергольйо залякує інших єпископів і священників, щоб вони мовчали:
«Моя екскомуніка, незважаючи на те, що вона явно недійсна і нечинна, є однією з форм придушення опозиції та має служити відлякуючим фактором для інших. Я переконаний, що серйозно порушив би свої обов’язки єпископа і наступника апостолів, якби продовжував мовчати, як, на жаль, роблять усі мої співбрати в єпископському служінні».
Архиєпископ вказує, що вплив сатани найефективніший тоді, коли він може зловживати офіційними структурами:
«Я хотів би звернути увагу на один принциповий і дуже важливий момент. Ми повинні розуміти, що „майстерний удар сатани”, заклятого ворога Церкви, відбувся через узурпацію ним авторитету і зловживання владою, пов’язаною з ним, щоб його згубна діяльність мала всі ознаки принаймні формальної законності».
Архиєпископ Вігано порівнює II Ватиканський Собор до бомби сповільненої дії:
«ІІ Ватиканський Собор мав стати правовим інструментом, за допомогою якого можна було б закласти динаміт у самі основи Церкви, а згодом його підірвати. Він мав виглядати як справжній Собор, мав справляти враження, що має такий самий авторитет, як Нікейський чи Тридентський Собор, і водночас не смів проголосити правдами віри будь-які єресі, які Учительський Уряд Церкви вже раніше засудив».
Архиєпископ Вігано наголошує на соборному методі прихованої пропаганди єресей через двозначність термінів:
«Отож блудне вчення нав’язували за допомогою двозначностей – свідомо неточних формулювань, які згодом мали стати основою для здійснення революції. Ми постійно говоримо про „Собор”, але треба чесно визнати, що для „Соборної церкви”, яка народилася разом з II Ватиканським Собором, існує лише один „Собор”, який своїм авторитетом і значенням перевищує усі двадцять попередніх вселенських Соборів Католицької Церкви. Саме цей Собор є аномалією, оскільки використовувався для підривних цілей під формальним виглядом урочистого церковного акту та з авторитативністю (і авторитетом) папи та отців Собору».
Архиєпископ Вігано відкриває, що II Ватиканський Собор створив передумови для нинішньої берголіанської революції в Церкві та для трансформації Церкви в антицеркву Нью-Ейдж. Це масонський проект:
«Мета II Ватиканського Собору полягала у створенні доктринальних передумов – не обов’язково явних і часто прихованих у двозначних формулюваннях – для здійснення революції всередині Церкви, для її протестантизації та секуляризації, щоб привести її до синкретичного об’єднання всіх релігій. А це масонський проект – екуменічна та інклюзивна релігія людства».
Архиєпископ Вігано вказує на програму, встановлену Собором, якою є знищення божественної мети та сутності Церкви:
«II Ватиканський Собор поширився в Церкві як рак. Він пройняв усе тіло Церкви – на кожному рівні, у всіх установах і структурах – щоб підірвати її божественне установлення. Новий Катехизм, новий Кодекс канонічного права, нова Літургія, нові Таїнства, викладання в семінаріях і університетах, проповіді на парафіях, діяльність католицьких об’єднань, релігійне життя в монастирях і монаших згромадженнях – все було змінено і перероблено відповідно до соборної парадигми. Результат цього усім явний».
Архиєпископ наголошує, що, порушивши основний принцип, тобто кінцеву мету існування Церкви, Собор сам дискваліфікувався:
«Подібно, як влада папи не може бути використана для знищення папства, так і вчительський авторитет Собору не може бути зловжитий для знищення Церкви. Отож Собор ipso facto втрачає свій авторитет, оскільки скасовує свої підстави, тобто свою кінцеву мету».
Відкинення єретичного Собору – тепер, коли вже бачимо його безсумнівно згубні плоди, – є обов’язком кожного єпископа і кожного священника:
«Моє відкинення Собору мотивоване тим, що цей Собор суперечить непомильному вченню Церкви і всім попереднім двадцяти вселенським Соборам».
Вже через 20 років після Собору тодішній кардинал Ратцінґер в інтерв’ю з Мессорі вказав на його трагічні плоди: зникли монаші покликання, зокрема, кардинал згадав катастрофічну статистику з Квебеку. Причина полягала в тому, що в монастирях молитва була замінена східними медитаціями, а духовне життя – психологіями. Усі посилалися на II Ватиканський Собор. Особливо монахині переживали екзистенційну кризу і масово виходили з монастирів. Нових покликань фактично не було. Але сказати правду так, як її можна сказати сьогодні, тоді ще було неможливо.
Сьогодні ми бачимо згубні плоди, якими є передусім деструктивна діяльність Бергольйо, яка майже не зустрічає опору з боку єпископів. Її кульмінацією стало проголошення нового антиєвангелія та відділення від правовірного вчення, тобто від Церкви Христової через «Fiducia supplicans». Бергольйо далі зловживає верховною владою Церкви для її самознищення.
Це факти, над якими потрібно серйозно задуматися та ідентифікувати отруєний корінь, яким є II Ватиканський Собор. Архиєпископ Карло Марія Вігано публічно і сміливо назвав Собор тим, чим він був і чим є, тобто єретичним і недійсним. Він зробив це з усією відповідальністю та любов’ю до Католицької Церкви, з прагненням її внутрішньої і зовнішньої віднови.
II Ватиканський Собор:
1) відкрив двері пан-єресі модернізму;
2) декларацією «Nostra aetate» встановив згубний синкретизм з поганством і запровадив у Церкву антимісію поганства, пов’язану з гріхом проти першої заповіді;
3) використав метод двозначних термінів у документах, тим самим створивши можливість ставлення під сумнів усіх істин, на яких стоїть Церква;
4) відкрив двері духу світу через т.зв. аджорнаменто і вигнав з середини Церкви Духа правди, пов’язаного з правдивим покаянням;
5) заборонив справжню апологетику Церкви і тим самим дав простір для масового поширення єресей.
Бергольйо заявляє, що він лише послідовно реалізує програму II Ватиканського Собору. Тому також згідно з духом цього Собору він трансформував Католицьку Церкву у псевдоцеркву антихриста через т.зв. догматичну декларацію «Fiducia supplicans». Настав час чинити правдиве покаяння і повернутися до здорових джерел католицького вчення, яке гарантує нам вічне спасіння, а для того слід відректися Бергольйо та його секти.
Що архиєпископ Вігано каже віруючим?
«Святе Письмо застерігає нас від влади антихриста, яка в останні часи встановиться по всьому світу, і від лжепророка, який маніпулюватиме масами. Важко не побачити підготовку до всього цього в глобалістській ідеології, яка втілює синархічний проект масонства, а також в цілковитій підпорядкованості керівництва берголіанської церкви цьому проекту».
Архиєпископ наголошує на справжній місії Церкви, якою є спасіння душ і відновлення Христового Царства:
«Тут ми говоримо не про складні питання, а про самі основи католицької віри: про унікальність Церкви як знаряддя спасіння, про її місію навертати душі до Бога та про необхідність відновлення суспільного панування Христа-Царя як єдиного захисту від усякої тиранії, як світської, так і духовної».
На завершення архиєпископ нагадує про переслідування, передбачене в книзі Одкровення, і застерігає від фальшивих пророків, які ведуть до єдності з духом світу:
«Перед другим приходом нашого Господа Церква, яка є Його Містичним Тілом, повинна пройти через страждання жорстоких переслідувань. Святе Письмо чітко говорить нам про це, особливо книга Одкровення ап. Івана. Це має допомогти нам зрозуміти, як важливо свідчити про Христа та засудити лжепророків, які намагаються переконати нас пристосуватися до світу».

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату

+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі

13.09.2024