БРУДНІ ГРОШІ ВАТИКАНУ

1870 рік. Італійські війська захоплюють державу папи римського, яка називалась папська область. Таким чином закінчується об'єднання Італії в єдине королівство. Папа Пій 9 не визнав цього, оголосив себе Ватиканським в'язнем та відмовився покидати свій палац. Італійський уряд згодом позбавив Католицьку церкву багатьох привілеїв. Проте на боці папи залишились представники деяких римських аристократичних родин, яких називали Чорна знать. Ці аристократи почали допомагати Ватикану в фінансових питаннях. Вони інвестували церковні кошти через свої фірми-прокладки в різноманітні активи. В 1880 році вони навіть відкрили свій банк під назвою Банко ді Рома. Таким чином Ватикан з часом став володіти великою кількістю нерухомості та частками багатьох бізнесів в різноманітних сферах.
Після першої світової війни до влади в Італії прийшли фашисти на чолі з Беніто Мусоліні. Взагалі то Мусоліні був далеким від релігії, але він розумів що Італія дуже релігійна країна, тому з церквою доведеться домовлятися. У 1929 році уряд Італії підписав зі Святим престолом Латеранські угоди згідно з якими Ватикан став незалежною державою, власне в тому вигляді в якому ми її знаємо сьогодні. Це дало змогу Ватикану вести свої фінансові справи самостійно, без посередництва чорної знаті. Оскільки віра не дозволяє католиккам займатися лихварством, то щоб обійти це, вони найняли для управління світського банкіра Бернардіно Ногара. Ногара продовжив примножувати активи Ватикану. На фінансовий стан Ватикану не вплинули навіть велика депрессія та друга світова війна. Активи Святого престолу навпаки лише зростали.
27 червня 1942 року було утворено Інститут релігійних справ. Офіційно він був створений щоб збирати гроші на добрі справи, а от чим він займається насправді невідомо нікому, крім його власників. Це абсолютно непрозора та єдина в світі незалежна фінансова структура, яка нікого не допускає для свого аудиту та ніколи не публікує фінансової звітності. Оскільки Ватикан під час війни вважався нейтральною краною, то його фінансисти почали заробляти на різноманітних операціях з воюючими країнами.
В 1971 році головою банку Ватикана став американський священник литовського походження Пол Марцинкус. Оскільки фінансової освіти він не мав, то йому допомагали 2 помічники Мікеле Сіндона та Роберто Кальві. Та згодом виявилося що ці двоє провертали шахрайські оборутки та відмивали гроші сицилійської мафії. Першим арештували Сіндону. Його засудили до довічного ув'язнення і через деякий час він отруївся кавою. Через 5 років збанкрутував Банк Амброзіано, яким керував Кальві. Всі гроші з цього банку перетекли до банку Ватикану, а Кальві через деякий час знайшли повішеним під мостом в Лондоні. Марцинкус при цьому залишився на своїй посаді. У 1978 році помер папа Павло 6. Наступним понтифіком обрали Івана Павла 1, але він через місяць помер від серцевого нападу. Ці події згадуються в фільмі хрещений батько 3. У 1990 році Марцинкус покуинув свою посаду й поїхав до США де прожив залишок свого життя.
В червні 2013 року швейцарська поліція зарештувала кардинала Скарано. Під час арешту у нього виявили 20 мільйонів євро готівкою.