Історія звукозапису| #zhorzhetta82 #olgadzhus

4 months ago
9

#volo_kot #olgadzhus #zhorzhetta82
Історія звукозапису розпочинається 12 серпня 1877 року, коли Едісон зробив перший у світі звукозапис, зафіксувавши на циліндрі фонографа, що виступав той час носієм інформації, мелодію Mary Had a Little Lamb.
Про перші спроби запису музики в нотах, автоматизовані музичні шкатулки, та цілі музичні автомати та шарманку, перфокарти
Механі́чний за́пис зву́ку — система запису звуку за допомогою зміни форми носія при механічній дії на нього. Ці записи призначалися тільки для візуального вивчення і не могли бути відтворені. У 1877 французький учений Ш. Кро вперше науково обґрунтував принципи запису звуку на барабан (або диск) і її подальшого відтворення. Першим апаратом механічного запису і відтворення звуку був фонограф американського винахідника Т. Едісона. Його фонограф з восковим валом не набув широкого поширення зважаючи на складність копіювання запису, швидке зношування валів і поганої якості відтворення.
У 1888 німецький інженер Е. Берлинер запропонував використовувати для запису носій у формі диска. Після запису з диска гальванічним способом отримували матриці, які використовувалися для пресування грамофонних пластинок. До 50-х рр. 20 ст. Механічний запис звуку був монофонічною (див. Монофонічний звукозапис). Надалі набула поширення також стереофонічний механічний запис звуку, що забезпечує кращу якість звучання (див. Стереофонічний звукозапис). На початку 70-х рр. 20 ст. запропонований квадрофонічний механічний звукозапис, в якому звукові сигнали, що передаються по 4 незалежних каналах, записуються в одній канавці диска. Такий запис відтворюється 4 гучномовцями, що розташовуються у кутах кімнати.
Процес механічного запису ділиться на 3 етапи: перезапис з магнітної стрічки на лаковий диск, виготовлення матриць і пресування грамплатівок. Установка для перезапису на лаковий диск складається з магнітофону, електронного пристрою для посилення і корекції електричних сигналів і верстата запису (малюнок), що має рушійний механізм, рекордер і пристрій керування. Перетворення електричних сигналів в механічні коливання здійснюється рекордером, різець якого вирізує на лаковому диску канавку, що модулюється звуковим сигналом. Стереофонічний рекордер має дві (за кількістю каналів) незалежні динамічні системи, пов'язані з одним різцем. Сигнали кожного каналу роздільно записуються на ліва і права стінки канавки.
Для відтворення механічного запису служать електропрогравачі. Переваги механічного запису — масове тиражування грамплатівок, їх відносна дешевизна і простота звернення, а також можливість надійного зберігання запису тривалий час в металевих оригіналах (матрицях), основні недоліки — порівняно швидкий знос грамплатівки внаслідок безпосереднього механічного контакту грамофонної голки з нею, неможливість монтажу і стирання запису.З появою цифрових технологій механічний запис звуку втрачає своє застосування.
Магнітний запис — спосіб запису електричних сигналів на шарі оксиду заліза чи іншому магнітному матеріалі, нанесеному на немагнітну основу: тонку пластикову стрічку, алюміній, скло, тощо.
При записі електричний сигнал від джерела сигналу подається на електромагнітну голівку, яка намагнічує магнітне покриття носія відповідно до частоти й амплітуди підведеного сигналу. Імпульси можуть бути звуковими (звукозапис), візуальними (відеозапис) або нести цифрову інформацію (для комп'ютера).
При відтворенні носій пропускається через ту ж або іншу голівку і остаточна намагніченість магнітного шару носія індукує в голівці електричний сигнал, який далі підсилюється.
Оптичний запис звуку це спосіб збереження звукозаписів на прозорій плівці. Технологія початково була розроблена для військових цілей, в широкому загалі вперше знайшла своє використання в 1920-их як формат звуку на плівці для кінофільмів. Оптичний звук урешті-решт витіснив всі інші технології запису звукового кіно до появи цифрових стандартів звуку в кіно
Перші системи, придатні для записів фонограм на кіноплівку, модулювали звукові коливання зміною розжарювання електричної лампи. Таким чином на краю кінострічки наносилась звукова доріжка - зображення звукових коливань.
Для відтворення звуку світло лампи просвічує через плівку звукову доріжку, її оптичні коливання попадають на фотоелектронний прилад під’єднаний до процесора. Там він перетворює фотоелектричний імпульс в електричний сигнал, який посилюється і трансформується в аналогові звукові хвилі через гучномовець.
Три бренди в галузі оптичного звуку на плівці виникли в 1920-их: Photofilm, Photophone і Movietone. Четвертим претендентом, хто наздоганяв їх на ринку звукового кіно був Warner Brothers із системою запису звуку на диску, що називалася Vitaphone і синхронізувала великі (16") фонографічні записи із кінопроєктором. Багато з перших звукових фільмів, таких як хіт від Warner Brothers знятий в 1927 Співак Джазу, використовували диски Vitaphone, але до 1931 року, оптичний звук на плівці витіснить технологію окремого запису звуку на дисках.

Loading comments...