Основи внутрішньої молитви /1 частина/

Дивіться це відео також на: https://vkpatriarhat.org/osnovy-molytvy-1/

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

У внутрішній молитві потрібно усвідомити основні правди, які стосуються людини особисто, насамперед, смерть, Божий суд, вічність. Християнські роздуми здавна були зосереджені на двох аспектах. Перший – це останні речі людини, а другий – Христові страждання та Його смерть. До цих духовних джерел ми повертаємось і сьогодні.
Засади внутрішньої молитви
Важливим є молитовне положення. Клячу або стою, піднявши руки вгору.
Напочатку і протягом певного часу для зосередження помагає голосна молитва. У Святому Письмі сказано: «Сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8,26). Дар мов тут зазвичай спрощується до двоскладових слів. Існує досвід зі словом «мана» чи «бара». Можна використовувати й інші двоскладові слова, але треба вважати, щоб якісь з них не означали поганську мантру, тобто ім’я демона. Слово «мана» згадується у книзі Виходу 16,31, а «бара» означає «створити» (Бут. 1,1). Сам Ісус називає Себе духовним хлібом, Божою манною. Але тут не йдеться про значення слів, а, по суті, про просте несуче взивання, що диспонує до внутрішньої молитви. У Псалмі 28 та в інших згадано про це взивання духа: «Вислухай мене, Боже, коли взиватиму до Тебе».
Стосовно контемплятивних монастирів, то цю внутрішню молитву корисно молитися три-п’ять годин на день. Один день на тиждень її можна пропустити.
Якщо моляться ревні жінки, пенсіонерки або терціарки, то вони встановлюють молитовну програму відповідно до своїх можливостей.
Стосовно священичих спільнот, які понеділок і частину вівторка присвячують молитві та Божому слову, то було б добре цього дня молитися так принаймні три години. Впродовж четвертої години можна молитися Часослов або Вервицю.
Подане тут мотиваційне слово на початку молитви використовується для початківців, пізніше достатньо сказати мотивацію до наступної частини лише коротко.
Під час молитви є добре мати годинник, записник і Святе Письмо.

У першій частині внутрішньої молитви роздумуємо про останні речі людини. У другій частині ми спрямовані на Христовий хрест та Його відкупительну смерть. Перші роздуми тривають 20 хвилин. Починаємо з мотиваційного слова.

Мотиваційне слово до першої частини:
Боже слово каже: «Ви приступили до міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів Церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх – Бога» (Євр. 12,22 і наст.).
Усвідомлюю реальність смерті, яка чекає на мене. Ісус каже: «Будьте готові, бо не знаєте ні дня, ні години».
Друга правда: Божий суд. Ісус каже: «Нема нічого прихованого, що не стало б явним. За кожне пусте слово будете здавати звіт».
Третя правда: вічне небо, вічне пекло. Обидва вічні. В часі я вирішую, якою буде моя вічність.
Четверта правда: Боже милосердя є лише в часі і пов’язане з покаянням: «Якщо ходимо у світлі, кров Христова очищує нас від кожного гріха».
Тепер я віддаю під Христовий хрест свої гріхи і прошу прощення. Дивлюся з вірою на рани Христа, до Його очей, і приймаю прощення.

Далі слідує власна молитва, в якій переживаю ці чотири правди.

Наступна частина молитви (на відміну від першої частини, яка була більше вільними роздумами) – це інтенсивна концентрація на Божому слові. Її початок можна порівняти зі запуском триступеневої космічної ракети. Найбільше енергії їй потрібно витратити на те, щоб піднятися і подолати земне тяжіння. Без внутрішнього і зовнішнього самозречення людина нездатна вийти зі сфери тяжіння свого егоцентризму і марноти. Щоб увійти в Божу присутність, а потім залишатися в Божому Слові, необхідна наполегливість вже на цьому початковому старті.

Мотиваційне слово до наступної частини (Рим. 6,6)
«Знаємо, що наш старий чоловік є співрозп’ятий з Ним (з Христом), щоб нечинним стало тіло гріха». Літеру Святого Письма треба приймати в Дусі правди і реалізувати в тому самому Дусі. Слово «співрозп’ятий» (по-грецьки synestauróthé) в аористі означає, що подія, яка сталася в минулому, продовжується в теперішньому. Тобто можна сказати: «був і є розп’ятий». Але з нашого боку те дієслово «є», що виражає теперішню реальність, вимагає віри, якою ми у теперішньому часі з’єднуємося з Ісусом і з тим, що Він зробив для нас. Це з нашого боку співпраця віри. Ми з вірою це приймаємо, стоїмо в цій реальності і рахуємося з нею у житті. Це біблійна – спасительна – віра. Тепер намагаюся чверть години інтенсивно залишатися в реальності цього слова, а тим самим і в Божій присутності. Змагаюся за т.зв. теперішню мить, яка у внутрішній молитві є елементом духовного зв’язку – начебто зупиненням часу. Маю наочну уяву, ніби я тримаюся хреста або навіть немовби вишу на руках, які прибиті разом з ногами Ісуса до хреста. На моїх ногах ніби завішена вся земна куля, пронизана духовними метастазами зла – первородним гріхом. Ці метастази є в кожній людській душі. Але зараз уся ця система зла через мене приєднана до Христового хреста; цей «старий чоловік» тепер паралізований, розп’ятий, тобто «тіло гріха є нечинним» (Рим. 6,6 б). Усі людські душі проникає один «старий чоловік», тобто тіло гріха. Під земною кулею, над якою вишу, є темна прірва. Тепер вірою тримаю «старого чоловіка» на хресті. Він є в мені і у всіх людях. У Святому Письмі сказано – «наш старий чоловік»: «Знаємо, що наш старий чоловік» – не тільки мій, але «наш старий чоловік був розп’ятий разом з Христом». Усвідомлюю те слово «разом, разом», час від часу дивлюся Ісусові в обличчя і усвідомлюю, що я тепер є в духовній єдності, що я є разом з Христом. Тримаюсь вірою і не пущу. Не припущу жодної відволікаючої думки, жодного мріяння, перебуваю лише в Божому слові.
Водночас усвідомлюю певний тиск зла «старого чоловіка», що тягне мене вниз. В цей момент усвідомлюю: «Не пущу!», і знову: «разом» (разом розп'ятий). Отож не тільки мій, але і наш «старий чоловік» в цей момент паралізований – в мені і у вас (у всіх). Це моя місія. Можу усвідомити окремі континенти: тепер «старий чоловік» паралізований, тепер, в цей момент, система зла не може діяти.
Ці чверть години є духовною боротьбою за чуйність у єдності з Ісусом. Не допускаю жодної думки, лише переживаю слово «разом, разом». Духовна інфекція, якою є «старий чоловік», є одна, це інфекція від диявола. Сьогодні ми можемо порівняти її зі шкідливою генетичною духовною вакциною. Ця духовна отрута є в нас, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо. Але ми бачимо її негативні плоди – зло і, врешті, фізичну смерть. Але в той момент, коли я духовно вірою з’єднуюся з Христовим хрестом, я паралізую цю силу зла. Ісус вже паралізував «старого чоловіка» на Голготі. «Наш старий чоловік був розп’ятий разом з Христом», як свідчить Святе Письмо. Отже, Ісус був розп’ятий не сам. Фізично так, але духовно Він був розп’ятий зі «старим чоловіком». У цей момент я з’єднаний з Ісусом і водночас є представником грішників. Я виступаю і від їхнього імені, чи вони цього хочуть, чи ні, чи усвідомлюють це чи ні. Я, тому що в мені є «старий чоловік», маю право тепер тримати його на хресті. Коли я тримаю його на хресті, він не відділений від інших людей, він пов’язаний з ними, це одне ціле, це цілий механізм, ціла мережа. Через віру в Боже слово і я знаю, що наш, повторюю: наш «старий чоловік» тепер через мене з Христом розп’ятий. Був і є! Це пролом віри з часу у вічність.
Це була інтенсивна чверть години співрозп’яття. Знаю, що це таїнство віри діє в духовній області. Коли я з’єднаний з розп’ятим Ісусом, Він паралізує весь темний організм «старого чоловіка» в усіх душах. Водночас в цей момент на ці душі діє Божа ласка. Багато людей отримують світло для навернення, інші, які хотіли б чинити зло, є паралізовані, а вмираючі в цю мить отримують ласку спасіння.

Тепер перейдемо до правди, вираженої в Божому слові: «Коли Ісус побачив Матір і біля Неї учня, то сказав до Матері: „Жінко, ось син Твій!”. А потім сказав до учня: „Ось Мати твоя!”. І від тієї години учень прийняв Її до себе (eis ta idia)».
В цій правді, переживаючи духовну трансплантацію нового серця, ми перебуваємо наступні 15 хвилин.
Усвідомлюю і переживаю окремі слова: Ісус бачив учня – тепер Він бачить мене як Свого учня. Ісус говорив до учня, а тепер говорить до мене. Можу духом дивитися Йому в очі, тепер я виконую Його заповіт з тією ж вірою та відданістю, як учень Іван під хрестом. «Той учень прийняв Її до свого найвласнішого», грецькою eis ta idia, латинською in sua, тобто «в себе». Як він прийняв в себе Матір Ісуса? Через віру.
У Фатімі Мати Божа сказала: «Накінець Моє Непорочне Серце переможе».
Ці 15 хвилин не вимагають такої зосередженості, як перед тим. Подію внутрішнього прийняття Ісусової Матері за свою і пов’язані з цим слова можна пережити вільніше.
Коли духовно приймаємо Ісусову Матір у своє єство, усвідомлюємо, що Вона є духовним Єрусалимом, тобто живим Божим храмом, де Бог перебуває з людьми (пор. Одкр. 21, 2-3). Новий Єрусалим символізує квадрат (Одкр. 21,16).
Запитуємо: як в нас, в людях, перебуває наша перша мати Єва з її генетичним духовним кодом зла? Його не видно, але плоди цього успадкованого зла бачимо щодня. Єва, мати людського роду, через гріх прийняла диявольську інфекцію, отруту пекельного змія, якою є гордість і емансипація від Бога, тобто егоцентризм. Мати Ісуса – це нова жінка, яка, навпаки, наступає на голову диявола (Бут. 3,15). Вона є новою Матір’ю – Матір’ю Первородного, яким є Ісус, і другородних, які прийняли Ісуса. Марія, Ісусова і наша Мати, є повна благодаті – кехарітомене (Лк. 1,28). Знаємо, що суть первородного гріха полягає у втраті благодаті, і це те, що перша жінка, Єва, втратила для нас. Те, що Марія сповнена благодаті, означає, що Вона цілком непорочна, в Ній немає навіть сліду гріха, який передала нам перша мати Єва.
На закінчення усвідомлюю: я прийняв Ісусову Матір, маю нове серце.
Останні п’ять хвилин цієї години використаємо для короткого свідоцтва.
Ці дві правди – співрозп’яття (15 хвилин) і прийняття Ісусової Матері (15 хвилин) – спонукають до прийняття інших чотирьох правд, які пов’язані з останніми чотирма словами з хреста. Про них ми скажемо у другій частині, під час входження до таїнства Христової смерті. Святе Письмо каже: «Хіба не знаєте, що через хрещення ви були занурені до Христової смерті?» (Рим. 6,3).