Галина Севрук - українська керамістка та монументальна художниця

1 year ago
7

13 лютого день пам'яті Галини Севрук - видатної української скульпторки-монументалістки, керамістки, графіка, живописиці, лавреатки премій імені Василя Стуса й імені митрополита Андрея Шептицького, унікальної постаті в українській культурі (1929-2022).
Галина Севрук обрала гідний шлях пошуку душевної і мистецької гармонії, відмовившись портретувати партійних діячів, перетворюючи їх на ідолів. Її твори експонуються в багатьох музеях світу і в приватних колекціях. У київському @Музей-шістдесятництва проходить постійно діюча виставка мисткині "До джерел".
"Це наша біда, що багато сучасників зовсім нічого не знають або знають дуже мало про Галину Севрук. Попри те, що це художниця, ім'я якої невіддільне було свого часу від імен Алли Горської, Людмили Семикіної, Івана та Надії Світличних, інших видатних постатей нашої історії та культури, це ще й велика творча особистість, яка і справді дуже багато зробила, аби українське мистецтво набуло той вимір, який сьогодні дає нам право гордитися тим, що маємо.", - мистецтвознавець Орест Голубець.
Галина Севрук народилася в Узбекистані, де родина перебувала у вимушеній еміграції. Її тато, Сильвестр Севрук, архітектор, походив з родини польських переселенців, мати, Ірина Григорович-Барська була нащадком відомого роду Барських, до якого належав один з фундаторів школи українського бароко Іван Григорович-Барський. У 1930 р. родина Галини Севрук переїхала до України - спершу до Харкова, а в 1945 р. - до Києва. Страхіття репресій 1930-х рр. жорстокі окупаційні режими 1940-х, що великою мірою торкнулися сім’ї Севруків, справили на дівчинку тяжке враження і спогади. Вона згадувала: "Майже все моє дитинство проминуло в похмурому місті Харкові. З ним мене зв’язують найтяжчі спогади. Пам’ятаю 1933 рік: я після сніданку вибігла на двір і прикипіла до паркану. Крізь штахетник я побачила, як серед вулиці, навпроти мене, зупинився віз. На возі лежав мертвий селянин. Шкапа була така виснажена, що ребра випиналися з-під шкіри. Я перелякалась і побігла до мами, до хати. Було мені 4 роки.".
Закінчила в 1959 р. Київський художнім інституті, здобула диплом живописця. Вона займалася самоосвітою: вивчала українську мову, історію України і українське мистецтво, читала літературний самвидав, твори заборонених українських письменників. Галина Севрук стояла біля джерел виникнення клубу творчої молоді "Сучасник" у Києві, брала активну участь у проведенні його заходів, вечорів репресованих письменників, акторів, художників.
Перший монументальний твір Галини Севрук - мозаїка "Лісова пісня" (1963 р.), яка перебуває в Музеї Лесі Українки в Києві. Саме тоді Галина Севрук, за її твердженням, зрозуміла життєдайну напругу Бойчукових розписів, збагнула, якою потенційно сильною може бути первісна форма давнього українського мистецтва. Не без впливу попередників - авангардистів створила мозаїку на тему Шевченкової "Лілеї" у 1964 р.
З 1964 року працювала в керамічній майстерні при Академії архітектури (тоді створила перший керамічний твір - “Плач Ярославни”). Співавторка (разом з Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко) знищеного в травні 1964 року вітража "Шевченко. Мати" в Київському університеті. У 1968 р. виключена зі Спілки художників України за підписання "Листа-протесту 139" на захист репресованих. На тривалий час її позбавили можливості творчо працювати. Протягом 20 років її творів не приймали на художні виставки, не експонували в музеях, забороняли замовлення для розміщення в культосвітніх закладах.
З кінця 1970-х років Галина Севрук почала працювати над монументальними полотнами. У 1990- 2000-х роках вела керамічну студію в Київському центрі художньої творчості для дітей та юнацтва.
Вона - неперевершена майстриня полив’яної кераміки, яка зображувала у своїх творах давню історію України, міфологію, формуючи національний дух.
"Стиль Галини Севрук - якравий, індивідуальний. Її твори наповнені філософською зрілістю та гармонією духу. Ідейна напруженість композицій досягається не зовнішніми прийомами, а через розкриття внутрішнього, психологічного наповнення художнього образу. Мисткиня не шукає портретної схожості того чи іншого героя, а ліпить романтичний образ так, як відчуває його з позицій громадянина свого століття. Художниця творить образ, символ, її цікавить внутрішній світ героя, створений зі стислих свідчень історичних джерел.", - Національний музей декоративного мистецтва України. Музей зберігає частку творчого доробку художниці - 29 керамічних робіт.

Loading comments...