Інформація для єпископів п’яти континентів - Відродження духовного ядра в Церкві

Дивіться це відео також на: https://viva-cristo.wistia.com/medias/u6aqgn8lq4
https://cos.tv/videos/play/46069060274525184
https://ugetube.com/watch/xwnCqbF4ea3elPT
https://www.bitchute.com/video/v9bHvF4THpaL/

https://vkpatriarhat.org/vidrodzhennya/
https://bcp-video.org/ua/vidrodzhennya/

Підписатися на розсилку нових публікацій від ВВП https://bit.ly/3PJeqlG

У другій половині ХІХ століття під впливом Просвітництва, атеїстичного дарвінізму та негативних філософських течій у Церкву проникає єретична течія під назвою «модернізм». Магічними стали слова наука і науковість, але з живим Богом модернізм не рахується. У 1907 році святий папа Пій X був змушений виключити майже половину семінаристів і професорів. Незважаючи на те, що модернізм був заборонений, за півстоліття криптомодерністам разом з масонами вдалося просунути на пост папу Івана XXIII, який скликав Собор і модераторами Собору обрав саме цих людей, які повністю відкрили Церкву для світу. Сьогодні плодом цієї єретичної течії є лжепапа Бергольйо, який вже навіть легалізує гріх гомосексуалізму та публічним ритуалом з демоном Пачамамою інтронізує поганство.
Модернізм під прикриттям історично-критичного методу заперечив Божественне натхнення Святого Письма. Після II Ватиканського Собору ці приховані єресі проникли на всі теологічні факультети.
Про ліберальних теологів кардинал Ратцінґер, згодом Бенедикт XVI, сказав: «Мене завжди дивує їхня спритність, з якою їм вдається захищати абсолютно протилежне до того, що написано в чітко сформульованих документах учительського уряду, і умілою діалектикою представити це як „справжнє” значення дотичного документу».
Професор Ліннеманн, учениця Бультмана, після свого навернення про цю лженауку висловилась так: «Історично-критична теологія (ІКТ) базується на брехні. Тому наука тут не є синонімом правди, але бунтом проти Бога, що несправедливо пригнічує правду. Той, хто хоче служити Богу (і вивчає сучасну єретичну теологію), мусить наважитися дати у своєму мисленні простір для атеїзму. Побожні почуття йому ласкаво дозволяються, але його мислення повинно прийняти основну атеїстичну аксіому, що Бога практично не існує. Це перверсія».
Коротко кажучи: ці самозвані теологічні експерти зовсім не знають духовної суті Святого Письма і не признають, що головним автором Біблії є Святий Дух. Вони не були і не є покірними людьми віри й молитви. Вони не пояснюють Біблію, а прихованими єресями відвертають від її суті. Вони створили фальшиві теорії про Христа історичного та Христа міфологічного. Мотивацією їх т.зв. досліджень є намагання пристосувати Святе Письмо до духа світу.
«Екзегеза, яка вже не живе Біблією і не читає її в живому тілі Церкви, стає археологією: мертві ховають своїх померлих» (кард. Ратцінґер, 1984).
Куди привела ця т.зв. наукова німецька теологія? До німецького Синодального шляху, який просовує шлюби гомосексуалістів та квір-пар. Цю теологію публічно засудив кард. Мюллер словами: «Уся позиція німецько-католицької еклезіології є фальшивою та самогубною».
Корінь т.зв. історично-критичної науки треба чітко назвати отруйним: «Було вирішено виступити проти Божого слова як проти об’явленої правди... Цей метод не є науковим, а демагогічним» (проф. Ліннеман).
Твердження про те, що Євангеліє було створено аж задовго після Христа, є очевидною маніпуляцією. Розумна людина, яка передає важливе вчення іншим і хоче, щоб вони точно передали його далі, завжди використовує письмову основу. Відомим є прислів’я: «Що написано – те дано».
У день П’ятидесятниці навернулося 3 000 євреїв. Вони були охрещені і наповнилися Святим Духом. Багато з них були паломниками з різних народів (Ді. 2). Щоб уникнути протиріч, необхідно було дати чітку письмову основу, на яку б опиралися під час місії і до авторитету якої би зверталися. Два Євангелія були написані після П’ятидесятниці. Для їхнього написання призначили апостола Івана та апостола Матея. Згодом Марко скоротив Євангеліє від Матея, а Лука дещо пропустив, а дещо додав. Але перш за все необхідно усвідомити, що автором Святого Письма є Святий Дух. Святе Письмо – це Боже слово, дане нам для життя і наслідування Христа, щоб ми здобули вічне життя.
І сьогодні, щоб Боже слово було справді духовною поживою і правильно тлумачилося, проповідник потребує натхнення Божого Духа – дару пророцтва. Без Духа правди служіння Божому слову було б даремною працею. З такої проповіді ніхто не навернувся б і не отримав би сили боротися з гріхом. Тому служителем Божого слова має бути людина, яка має контакт з Богом в особистій молитві і яка сама намагається жити тим, що проповідує. Тоді така людина отримує до слова духовну силу.
Сьогоднішній кризовий період в Церкві вимагає нової формації майбутнього священства. Необхідні такі основні принципи:
1) Перший принцип – пройти духовними реколекціями.
З самого початку студентів треба вести до глибокого особистого навернення і відношення до Христа. Також необхідно, щоб вони, як учень під хрестом, духовно прийняли Ісусову Матір. Потім потрібно відкритися Духу правди і відректися фальшивих доріг, якими є єресі та псевдодуховність Нью-Ейдж з езотерикою, окультизмом і пошаною до поганства. Це духовне очищення сьогодні дуже актуальне.
2) Другий принцип – теологія на колінах.
Необхідно, щоб студенти були вкорінені у Христі. Але над цим потрібно працювати. Це означає, що студенти мають стати людьми молитви. У внутрішній молитві їм буде відкриватися справжня Божа мудрість для пізнання Святого Письма, а також для орієнтації в життєвій духовній боротьбі за спасіння душ.
3) Третій принцип – братня спільнота (койнонія).
Жива братня спільнота веде до очищення від гордості, втіленої в нашому его. Святий Василій пояснює, що найефективнішим засобом очищення від нашого прихованого і глибокого егоїзму є не пустельницький аскетизм, а мала братня спільнота.
Якщо побудована ця основа, то щоб почати вивчати Біблію, достатньо знати кілька принципів. Насамперед треба, щоб студенти знали Святе Письмо, тобто мусять його читати. Потім їх треба ввести в глибину Божого слова. Тут відіграє велику роль саме внутрішня молитва, готовність наслідувати Христа і правдива самокритика, тобто покора. Тоді їх буде вводити до глибин сам автор Святого Письма – Святий Дух. Важливо також після молитви спільно присвячувати час поясненню, в якому беруть участь й інші, щоб так підготуватися до служіння словом.
Біблійні та молитовні осередки повинні складатися з 4-7 семінаристів. Тут вони мали б набувати особистий досвід з Богом і своє особисте формування Божим словом у правдивому покаянні, тобто в духовному очищенні. Святі говорять про шлях очищення, просвітлення і з’єднання. Після завершення такого вивчення теології семінаристи зможуть проповідувати здорові принципи, здорову догматику та віровчення, а також живу віру, яка готова навіть до мучеництва за Христа. Потім вони передаватимуть духовне життя і пізніше утверджуватимуть наступні новонароджені здорові клітини Церкви. Силою слова і Духа вони будуть перетворювати літеплих християн на Христових учнів – мартирес (Мт. 28,19). Самі вони також продовжуватимуть свою священичу формацію в живих клітинах священичих спільнот.
Це означає, що священики будуть жити напівмонашим життям. Два дні на тиждень вони будуть разом на молитві, в роздумах над Божим словом і в братній спільноті, щоб начерпати світло і силу для наступних днів служіння. Кожен на своєму місці буде формувати з чоловіків учнів, щоб ті потім розбудовували домашню церкву. Тоді учні та їхні дружини зможуть природним способом, при спілкуванні з іншими свідчити про Христа. Кілька навернених сімей будуть зустрічатися та взаємно підбадьорюватись у вірності Христу і в умовах сучасної форми переслідувань. Будуть ділитися досвідом виховання дітей та їх охорони від надзвичайно руйнівного тиску духа цього світу. Вони будуть один одному прикладом наслідування Христа.
Священики, які також матимуть свою священичу спільноту, передаватимуть спільнотам мирян свій досвід: як боротися з гордістю власного егоїзму, як упокорятися, як зрікатися себе, як перемагати духа брехні, як у внутрішній молитві з’єднувати свої болі з розп’ятим Христом. Тоді ця духовна закваска проникне у все християнство і воно знову стане стовпом правди та сіллю для світу.
Перша християнська громада в Єрусалимі мала чотири основні принципи: молитву, апостольське вчення, братню спільноту та Євхаристію (пор. Ді. 2,42). Якщо живі спільноти будуть будуватися на цьому фундаменті, то всі отримають досвід з Ісусовою обітницею: «Коли ви перебуватимете в Моїм слові, ви дійсно будете Моїми учнями, і пізнаєте правду, і правда вас визволить» (Ів. 8,31-32).

+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату

+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі

30.06.2023